Диво

Дерев'яна церква, XV ст.

Місто Глиняни – одне з найстаріших населених пунктів Львівщини (перша згадка про нього датується 1379 роком). Хоча довкола були ліси, але мешканці поселення будували свої хати з глини – звідси й пішла назва Глиняни.

У 1397 році Глиняни отримали магдебурзьке право, а у 1578 році – привілей на ярмарки тричі на рік. На старому гербі міста зображена золота корона на червоному тлі, яка мала свідчити про статус Королівського міста. Місто стояло на жвавому торговому шляху і купці не могли його оминути. Але тими ж шляхами рухались ординці, тож місто мусило оборонятись. На початку XVI ст. Глиняни були оточені валами з дерев`яними укріпленнями і ровом. Місто не раз зазнавало руйнувань та пожеж, але щоразу відбудовувалось. Поряд із торгівлею у Глинянах розвивались ремесла, особливо ткацтво. ПротягомXVII-XIX ст. в місті налічувалось до 500 ткачів. У 1921 р. в Глинянах було створено килимову фабрику, продукція якої експонувалася на виставках у Варшаві, Парижі, Нью-Йорку і, зокрема, відзначена золотою медаллю на виставці у Познані 1929 р.

Сьогодні в Глинянах варто оглянути церкву Успення Пресвятої Богородиці – одну з найстаріших дерев’яних церков Галичини. З цією церквою пов’язана історія загадкового самопозолочення почорнілого від часу образа розп’яття Христа.

Диво на Святвечір

Десятиліттями замовчувану історію про загадкове самопозолочення почорнілого від часу образа в Глинянах журналістові «ВЗ» розповіли жителі цього містечка. Здавалось би, усі чудодійні відпустові місця давно відкриті і добре відомі – Зарваниця, Гошів, Грушів, Унів.

Але є ще одне на Галичині, про яке мало хто й знає, – селище Глиняни Золочівського району. Тут, у старенькій дерев’яній церкві Успення Пресвятої Богородиці, такій давній, що священики, аби не завалилася, уже подумували над тим, як її розібрати, на сам Святвечір, 6 січня 1936 року, самовідновився – покрився позолотою – образ Розп’яття Ісуса Христа. І ця старенька дерев’яна церква, і чудотворний образ зберігаються у Глинянах досі. Цьогоріч, за кілька днів до Різдва, старожили Глинян та священик Дмитро Майкут запросили мене до старенької церкви, аби показати чудотворний образ.

Ясени Богдана Хмельницького

Отець Дмитро відчинив двері дерев’яного храму – церква війнула холодом і запахом старовини. Перед моїми очима, за склом, у світлі простих металевих ламп, – “золоте” Розп’яття Ісуса Христа.

Йому років 200. Хоча здається, що намальоване “золотою” фарбою зовсім недавно. Під цим образом знаходжу фотографії заробітчан, які виїхали з України до Італії, Іспанії та інших далеких місць. Люди, що приїжджають до Глинян, вірять: якщо покласти світлину біля “золотого” Розп’яття – тому, хто на ній зображений, легшає на душі. Жінки показують два “цілющі” місця у храмі: тут завше намагаються постояти хворі.

Церква Успення Пресвятої Богородиці – одна з найстаріших дерев’яних церков Галичини, яку вчені датують кінцем XIV – початком XV століть. Однією з найдавніших дерев’яних церков вважав її й відомий український історик, професор Іван Крип’якевич. Є версія, що таких храмів у світі збереглося всього шість. Два – в Україні (в Глинянах та на Закарпатті), два – у Польщі, один – у Чехії і ще один – в Угорщині.

Минуле старенької церкви оповите легендами. Кажуть, сюди приходив помолитися за щасливу долю українського народу гетьман Іван Мазепа, а два старезні ясени на подвір’ї посадив сам Богдан Хмельницький.

Під час пожеж, які не пошкодували жодної споруди, тільки ця дерев’яна церква єдина вціліла у вогні. Чому? Відповідь – у переказах, легендах. Одну з них кілька років тому отцю Дмитру розповіла дуже старенька жителька Глинян. Під час останньої страшної пожежі у 1867 році, оповідала жінка (цю пожежу, до слова, згадують й архівні документи), була єврейка – жителька містечка, – яка побачила, що над старенькою церквою стоїть у повітрі жінка, Матір Божа, і тримає розпростерті руки, мовби накриваючи її. Вогонь, розповідала очевидиця, доходив до вікон і, як хвилі, відкочувався від дерев’яних стін – бруси церкви не горіли.

Коли світло погасло, люди побачили диво

У 1935 році постало питання про те, аби розібрати церкву Успення Пресвятої Богородиці. Збереглися написані священиками документи, які засвідчують, що храм справді був аварійним, що міг завалитися купол.

Отці мали намір поставити на місці церкви пам’ятний знак – з часом так воно з дерев’яними храмами і є, що вони або розвалюються, або горять у вогні.

Настав Свят-вечір. Довкола церкви бігали три семирічні дівчинки – Ізабелла Новак, Ярослава Паньків та Богдана Маркевич. Раптом вони побачили, що храм загорівся – у вікнах з’явилися дивні відблиски. Через шпарки в дверях дівчатка почали туди заглядати. Пізніше Ізабелла згадувала, що це світився старий почорнілий від часу образ. Інша дитина казала, що світло було то сильніше, то слабше, начебто у нафтовій лампі хтось то скручував, то підкручував гніт. Перелякані діти поспішили повідомити паламаря Івана Ціслецінського, який мав ключі від церкви. Тремтячими руками чоловік відкрив храм, а коли глянув на запрестольний образ – почав плакати і молитися. Оговтавшись – побіг на дзвіницю. Дзвонив так, як дзвонять тільки на вогонь чи тривогу.

…Сонце почало заходити – жителі містечка бігли до храму. Один одному розповідали дорогою, що “диво сталося у церкві”. Біля образу одні плакали, інші молилися, треті голосно співали. А чорне тло Розп’яття увесь час змінювалося райдугою.

Це “щось” коїлося з образом впродовж трьох тижнів. Лише коли світло погасло, люди побачили, що образ самовідновився – вкрився позолотою. Христове Тіло виглядало мовби свіжонамальоване, кров була яскраво-червоною, тло – світло-золотим. Свідки згадують, що дуже яскраво блищали цвяхи у Христових ранах.

…Отець Дмитро Майкут, який приїхав у Глиняни у 1998 році, вперше почув цю історію від людей. А коли почав шукати архівні документи, був вражений прочитаним і зрозумів, що мусить нагадати світові про глинянське диво.

Листівки з фотографією Богдани Маркевич облетіли цілий світ

Із тих трьох дівчаток, які першими побачили диво у старенькій церкві, сьогодні у Глинянах мешкає тільки пані Богдана Маркевич. Ярослава Паньків уже померла, Ізабелла Новак живе у Тернополі. …З отцем Дмитром ідемо глибокими снігами до хати пані Богдани. У домі пані Богдани – сила-силенна образочків. Жінка витягує стару пожовклу фотографію довоєнного часу. На ній, ще маленькими, сфотографовані Богдана, Ярослава та Ізабелла. У 1936 році такі відкритки розлетілися по цілому світові – їх до Глинян пересилали з Польщі, Америки, Канади. “Ви пам’ятаєте, хто вас фотографував?” – “Чому ж ні. Отець Михайло Гаврилюк”.

“Багато деталей у пам’яті уже стерлися, – каже пані Богдана, – я тоді була зовсім маленькою. Пам’ятаю, що 1936 року була безсніжна зима. І ще дуже добре пам’ятаю, як після дива до Глинян почали масово приїздити люди – усі вулиці містечка були заставлені возами…”.

У 1936 році до Глинян приїхали три львівські священики, які мали з’ясувати, що ж тут відбувається. Збереглися тексти протоколів опитування свідків та обстеження запрестольного образу Розп’яття від 11 червня 1936 року, які підписали: о.-др. Василь Лаба, крилошанин Митрополичої Капітули; о.-др. Гавриїл Костельник, професор гімназіальний; о. Петро Козіцький, квестор Богословської академії. Священики засвідчили, що образа не торкнулася рука людини. “Ми, підписані в нинішньому дні, докладно оглянули відновлений запрестольний образ Розп’яття в церкві Успення Пресвятої Діви Марії в Глинянах. Насамперед на його звичайному місці над престолом, а потім ми його зняли і взяли до захристії, щоб його оглянути при повнім деннім світлі. Цей образ від давніх років не міг бути руханий зі свого місця, бо при зніманні рясно обсипувався порох з його рам довкола. Сам образ Розп’яття (фарби) виглядає неначе новісінький, з дуже виразним лицем і зі всіма подробицями, як, наприклад, кров довкола цвяхів на руках і ногах. Золоте дно з десенями виглядає, як старанно відчищене. Воно не могло бути відчищене людською рукою, бо на дуже багатьох місцях є виприски, тріщини і частинки, які ледве тримаються, а при відчищуванні ці відстаючі частинки мусили б обсипатися. Фарба на цьому образі не має запаху свіжої фарби… Цей образ Розп’яття, цілком певно, старший як 100 літ, а як виказує його фотознімка з 1933 року, він був до Різдва 1936 року зовсім темний”.

Впродовж трьох років - 3 000 зцілень

Після війни почалися роки забуття: влада не була зацікавлена у тому, аби зберегти пам’ять про маленький галицький Люрд.

Надав церкві право на проведення п’ятьох відпустів на свята Вознесіння Христового, Пресвятої Євхаристії, Різдва Святого Івана Хрестителя, Успення Пресвятої Богородиці, Воздвиження Чесного Хреста. А люди з усіх-усюд їхали і їхали в Глиняни. Було заведено спеціальну книгу, до якої отець Володимир Тим’як записував чудесні зцілення – впродовж 1936-1939 років їх назбиралося близько 3 000. Хтось запам’ятав, як людина у церкві залишила милиці. За гроші, зібрані під час відпустів, перед Другою світовою війною відремонтували стареньку церкву. У 1937 році на вході в подвір’я спорудили дзвіницю – і досі гості Глинян піднімаються драбиною до головного дзвона, аби прочитати напис: “На славу Божу жертвували Степан Леськів і жена Катерина з Куліцьких в честь відновлення образа в Глинянах”.

...Після трагедії з Некрасовим ніхто не намагався зняти Розп’яття

…Відомості про різдвяне диво у Глинянах священики передали до Риму. Святійший Отець Пій ХІ коронував образ Розп’яття Ісуса Христа.

Отця Володимира Тим’яка заарештували, церкву закрили і зробили у ній музей килимарства. От тільки запрестольний золотий образ так ніхто зняти й не зміг – його просто завісили грубим полотном. Розповідають, якийсь майор Некрасов намагався зірвати Розп’яття. Але щойно доторкнувся – впав непритомний, з рота пішла піна. Двоє солдатів за руки витягнули безбожника з церкви і швидко посадили в машину. Глинянами пішов поголос, більше чудодійного образа ніхто не намагався зняти. Але навіть у ті роки, коли церква не діяла і не було священика, люди приходили до неї самі, відчиняли двері і відспівували Богослужіння. “Отче, а що кажуть сучасні реставратори про золотий образ?” – “Приїздили фахівці з Національного музею, реставратори станкового темперного малярства Павло Петрущак і Анастасія Чабан. Перше враження – що це справді дивна річ, яка потребує вивчення й дослідження”.

…Отця Дмитра Майкута та жителів Глинян не полишає надія, що вдасться зміцнити стареньку церкву. Минулоріч уклали угоди з реставраторами, уже є цікаві наробки, як відновити дерев’яний храм. Зберегти стареньку церкву вкрай важливо для містечка. Останніми роками тут живе повір’я, що саме вона і чудодійний образ оберігають жителів містечка від бід. Глиняни – як маленький щасливий острівець. Тут останніми роками не було повеней, посухи, не гинули врожаї. “Може, треба постукати по дереву, аби не наврочити?”, – запитую отця. “Не треба. Ці люди мають набагато більше, аніж забобони, – Молитви і Віру!”.