Якщо у Ваших планах – відвідування не лише “попсових” замків “Золотої підкови”, а й менш відомих смаколиків
(як-от костел в Вижнянах, в дивних розписах в стилі “Вартової Вежі”), то, можливо, на шляху з Вижнян до Буська варто відвідати старовинні Глиняни.Кажуть, що не дивлячись на велику кількість каменю в цій місцевості та навколишні ліси (залежі деревини!), тутешні жителі все одно віддавали перевагу житлам з глини. Тому й Глиняни.
Вперше вони згадуються в документах від 1379р. коли Глиняни перейшли у власність польського короля, хоча поселення існувало й раніше. Кажуть, воно старіше за Львів. Відомо ім’я міського старости у 1380 році – такий собі Ян Віндица (Jan Windyca). Магдебургія була отримана в 1397р., з рук Владислава ІІ Ягайла (король часто бував тут починаючи з 1395 р.). Він же передав глинянські маєтності роду Крушельницьких. Про статус королівського міста нагадував і тодішній герб Глинян: золота корона на червоному тлі. До речі, паралельно знайомій нам назві в ті часи вживалося ще одне ім’я поселення – Кручборг (Cruczborg).
В XV столітті місто було столицею найменшого на Галичині повіту. В 1462 р. ним правив Якуб з Любліна, в 1474 – перемиський каштелян Добєслав Одровонж.
В 1578 р. Глиняни отримали право на проведення трьох ярмарків на рік. Так як місто стояло на перетині торгових шляхів, справи в місцевих торгівців і ремісників йшли непогано. Але й ординці сунули все тими ж шляхами – а це вже значно гірше.
Тому в Глинянах будують замок – теж не мурований: дерев’яно-земляний, зведений в 1603р., оточений глибоким ровом. Середмістя брали в тісне кільце передміські райони Війтівство, Задвір’я, Долішня, Застав’я, Підзамче, Мельники.
Колись саме з Глинян польські монархи рушали до рідного Кам’янця. Читаємо про це у Самійла Величка
(“За тим розпорядженням, коли безліч польського платного й посполитого війська зібралося під Глиняни, прибув туди з немалим числом затяжного німецького війська й король”).
Місце збору коронного війська та посполитого рушення Руського воєводства – не стільки почесна, скільки обтяжлива місія. Десятки тисяч солдат і шляхтичів збирались в Глинянах, очікуючи на похід. Після їхніх постоїв навіть ординці не видавалися аж такими страшними…
Після першого поділу Польщі Глиняни потрапили у власність Потоцьких. На той час містечко славилося своєю коноплею, яку експортували аж до Гданська.
У 1866р. в Глинянах відкрили школу ткачів – місцеві майстри славилися на всю Галичину. Якийсь час за совєтів Глиняни тішилися навіть статусом райцентру, зараз, через управління містом неспроможного для цієї справи керманича 3 2010р., потроху перетворюються з міста на село.
Серед глинянських святинь – стара дерев’яна церква Успення Пресвятої Богородиці, де зберігається образ розп’яття кінця XV ст. Є тут ще греко-католицька церква св. Миколая (1894). Храм в 1932-34рр. розписував відомий художник Северин Борачок.
Церкву закрили в 1962р. Дітям, начебто, спеціально платили по 10 коп., аби они били в храмі вікна. Після довгого виконування ролі складу, церква відновилася в 1989р.
Зараз на території Глинянської ОТГ створюється новий туристичний маршрут “Глинянським шляхом”: Львів – Винники – Журавники – Глиняни – Золочів – Унів – Перемишляни – Вижняни – Підберізці. Цей «новий» турмаршрут є частиною добре відомого древнього маршруту «Великого Шовкового Шляху» який мав назву «Глинянський Тракт.»
За підтвердженими фактами, послугами цього маршруту користувалися у свій час Королі європейської історії, Гетьмани української історії, Митрополити, інші Особистості та події, що привело до його сталого розвитку, який перейшов в наш час численними матеріальними та духовними пам’ятками. Розвиток нашого краю суттєво підтримав Європейський Союз у 2013-2017рр). Його грантовим фінансуванням у загальному обсязі понад 700 тисяч євро у нашій громаді була капітально відпемонтована Глинянська лікарня та створений сучасний навчально – виробничий комплекс “МОЗАЇКА”. Завдяки цим проектам та сприянню Львівського обласного історико – краєзнавчого музею, у Глинянах створене відділення ткацтва та килимарства. Таким чином історичне ремесло і Глинянців і людей з навколишніх сіл – ткацтво не тільки не щезло разом з фабрикою, але й збереглося і поступово відроджується.