Легенда “Облуда багатства”
Гарбуз. Так і до сьогодні називають цю місцину люди, бо жив там заможний і жадібний пан Гарбузовський. Були у нього діти, але він їх вважав за своє майно, бо на першому місці у нього були гроші. От і вирішили гроші долю його красуні доньки, бо не вірив батько у чисті почуття дитини. Йому потрібне було багатство, а «все інше вкладеться», так він казав дівчині, яка мучилася і просила.
Вона вибігала в поле, далеко від дому, і молилася до Бога та плакала… Часто до неї приходив її коханий хлопець, і вони розмовляли, раділи і журилися, розходилися і знову чекали на зустріч.
– Ганусю! – тихо прошепотів хлопець із-за куща, коли побачив силует дівчини.
– Так. Це я, – дівчина підбігла назустріч хлопцю. Вони обійнялися і загомоніли про турботливий день.
– Спекотно було, аж плечі загоріли. Ой не торкай!
– І як ти сьогодні спатимеш? – засміялася Ганнуся.
– Ага… на животі. Напевно, вже пухирі зробилися, – простогнав Петро.
– Та ж у тебе температура підніметься, що ж ти робитимеш?- сплеснула руками дівчина.
– На поле піду, батько твій звіріє. А мене готовий з’їсти.
– І мене теж, – сказала тужливо вона. – Рідний батько, а мені як чужий пан.
Хлопець обійняв її і задивився на зорі.
– Глянь, Ганнусю! Мов візерунки на небі. Хлопець хотів відволікти її від поганих спогадів.
– Дивні візерунки, та вони не повторюються.
– А ти б вишила такі?- хлопець не відставав.
– Петре, тут, на нічному небі, ціла наука і чиїсь долі. Кажуть, що там є зірка для кожного. Бачиш, скільки багато, стільки і людей на землі.
– А де твоя? – серйозно запитав Петро.
– Не знаю. А твоя? – зніяковіла Ганнуся.
– Моя має бути поруч з твоєю. Їх має бути дві поруч. Ану дивись, – дівчина почала вдивлятися, – вони ще мають за руки триматися.
– Ах ти, – Ганнуся повернулася різко до хлопця, та він ніжно ухопив її в обійми, і вона заплющила очі. Вони цілувалися.
– Глянь, Петрику, падає! – похапцем сказала вона.
– Загадай бажання, – сказав Петро і вони знову поцілувалися. Напевно, бажання було одне на двох і дуже сильне, бо любов створила чудо.
– Мені вже час, Петрику! – сумно сказала вона.
– Так швидко він біжить! – хлопець лагідно погладить її волосся. – Чекаю зустрічі.
– Чекаю, – сказала Ганнуся і, торкнувшись рукою його щоки, побігла додому.
Чекали, зустрічалися, а скупий Гарбуз шукав багатого зятя. От і вирішили закохані втікати. Втікати подалі від ненависного батька. Так і зробили. Зустрівшись ввечері на своєму місці, додому вони вже не повернулися.
Батько злився, шукав і кляв, але вони були під захистом Божої Матінки. Казали люди, що бачили їх на цьому місці через багато літ, де вони дякували свої заступниці за охорону і щасливе життя. З ними були троє дорослих дітей і онуки. Напевно, вони відвідали і могили батьків і попросили вибачення за свій вчинок, але тільки так змогли себе врятувати від облуди багатства.
Сьогодні на місці їхніх зустрічей стоїть капличка. ЇЇ відбудували вже у наші часи біля дороги. Людей привабило і притягнуло місце, де до неба лилися молитви. Там і сьогодні крізь шепіт вітру можна почути слова дівчини і хлопця, що клялися у коханні. Таємно сюди приходять закохані пари, щоб Матінка Божа благословила їх на міцний шлюб.
Часто тут стоять машини, бо водії далеких рейсів зупиняються, щоб попросити сили в дорогу в нашої заступниці.
Локація на карті – https://maps.app.goo.gl/ugsnxfetGwGCmvQL8