Легенда “Плуг”
А було це ще за тих часів, коли перо не торкалося паперу, бо їх тоді зовсім не існувало. Люди переповідали історії з уст в уста. От і про наш дивовижний золотий плуг почула я від старенької бабусі. Вона із хвилюванням розказувала, а я слухала, бо голос її лився спокійно і впевнено, хоч на очі час від часу виступала сльоза.
– Мені розказала моя прабабуся, а їй її бабуся, котрій переповідав дідусь, а йому теж хтось… Запам’ятай усі деталі і розкажи своїм онукам. (Це звучало, як код на довголіття).
– Зими у нас суворі, літо – лагідне, а от осінь і весна з мінливими дощами, що розмивали всі дороги. Не навчилися ще тоді люди приборкувати глину, от і місили її по дорогах, втоптуючи у багно.
Ранньої весняної пори, по розгрузлій глині, прибилася до нас карета. Коні вимучені, їздовий ледь живий, а в кареті дві жінки. Одна знатна дама, а інша служанка. Це люди визначили по одежі. От прийняла їх жінка одна, звали її Настею. Настя мала місця в хаті для них, щоб перебули дощ і змогли далі їхати.
Цілий місяць прожили вони у Насті. Чого тільки не навчила їх вона: і пироги варили, і борщ, і пряли, і ткали, і одяг приміряли. А вечорами співали при каганці від душі місцевих пісень аж плакали заїжджі гості. А як починав дід Василь розказувати смішні історії, то сміялися теж до сліз.
Коли дороги підсохли і їздовий сказав, що можна їхати далі, пані розплакалася.
– Як їхати? Як? Я тільки тут зрозуміла, що означає жити щасливо і бути вільною.
– Ну, Ваше Величносте!- розвів руками їздовий Пилип. А Настя аж руками сплеснула.
– Хто, хто?- і тут пані, що назвала себе Катря, просто кивнула. Наказала служанці Вірі збиратися у дорогу. Настя напекла і наварила їм у дорогу, ще й інші жінки принесли. Баба Мотря подарувала пані вишитий костюм, який їй сподобався і був до лиця. Дід Василь Пилипові – в дорогу тютюну та ще інструменту деякого і до коліс подивилися. Народу зібралося: жінок, чоловіків… Усі вже зріднилися.
Ніби все і готово, а тут як почали прощатися, от її величність пані Катря і не витримала.
– Витягай, Пилипе, плуга. Знайшов він своє місце.
Від здивування Пилип аж заїкатися почав.
– Та ви що? Хіба так можна?
– А якби нас обікрали і повбивали? Та їм він потрібніший. Тут і земля родюча, і люди працьовиті. Я б тут залишилася жити, якби не обов’язки. Та і захистити треба цих людей.
Усі люди слухали і не знали про що вона говорить. Тут Пилип витягнув з-під свого сідла у кареті обмотану велику річ. Він розмотав ганчір’я, а там …виблискував золотий плуг. Люди не повірили очам. Дивувалися і охали.
– Це ж де стільки золота взяли?
А пані усміхалася і ласкаво на всіх дивилася, потім сказала.
– Запрягайте коня я виконаю важливу місію. Привели коня, запрягли. Всім селом ішли за панею на околицю, а там вона перехрестила плуга і встромила рало у землю.
– Но-о-о…- басистим голосом скомандувала пані, і кінь рушив з місця. Виложилася скиба. А люди дивились і йшли за нею. Місцями земля була тверда, і Пилип хотів допомогти, та вона його відганяла.
– Ти знаєш, що диво збудеться, якщо я сама це зроблю. Вони мені показали, що я все можу. От і зроблю сама.
Так за годину вони обійшли все село Глиняни, зробивши першу скибу довкола села. Дійшовши до того місця, звідки почала Катря орати. Вона попросила води, а тут і потічок недалеко.
– А тепер послухайте, – мовила вона. – Цього плуга треба закопати на території Глинян так, щоб ніхто ніколи не знайшов його. Віднині від Глинян відвертаються усі лиха, стихії, вибухи, буревії… Всі біди будуть обходити ваше село, тільки цей плуг має лежати у землі. Можете розказувати дітям та онукам, щоб трималися своїх домівок, але місце, де закопаєте плуга, тримайте у таємниці. Тому подумайте, де його закопаєте.
Вона підійшла до плуга, перехрестила його ще раз і промовила «Отче наш». Усі молилися… Баба Настя підійшла до неї, обійняла, дякуючи.
– Це я вам дякую, – вона поклонилася, – дякую за ваше добро і людяність.
А потім, йдучи до карети, лагідно сказала : «Ви допомогли мені зробити правильний вибір. Напевно, Бог мене до вас направив».
Вона ще раз обійняла Настю і пішла до карети. Пані поїхала, люди закопали плуга і назавжди забули де. А про оберіг розказують дітям та онукам.
Локація на карті – https://maps.app.goo.gl/cqmRzxwr2eG3mLTe7