Кривичі (дав.-рус. Кривичи, Кривічи, кривиче, кривицѣ) — одне з численних східнослов'янських племен (союзів племен) 6-9 століття, згадуваних у давньоруських  літописах.

Жили у верхів'ях Дніпра, Західної Двіни, Волги, у частині Озерного Краю, у басейні Німану та в південній частині басейну Чудського озера. Відомі їхні міста: Смоленськ, Полоцьк, Ізборськ, численні селища «Кривичі» (топоніми), Торопець і, можливо, Псков. Відгалуженням кривичів були ільменські слов'яни.

Міграція кривичів відбулася у згаданий регіон у 6 ст. н. е. з півдня Карпат-Волині та з заходу у 8 ст.^[2]. Наприкінці 9 століття земля кривичів увійшла до складу Київської Русі. Вважається, що останній племінний князь кривичів Рогволод разом з синами був убитий в 980 новгородським князем Володимиром Святославичем.

 Кривичі разом з радимичами, дреговичами, ятвягами утворили  білоруський народ, значна частина увійшла у формування росіян.